Про покоління, яке виховувалось у 90-ті, в часи, коли руйнувалося все: держава, мораль, сім’я, людські цінності, говорити зараз якось не прийнято. Чи то це нікого не цікавить, чи то мета побудови незалежної від Росії української держави виправдовує все, однак, як би там не було, покоління, яке народжувалось у 90-ті та виховувалось на «кращих» зразках дикого капіталізму, часто списують на так звані «перекоси на місцях». А перекосів цих, якщо зважати на улюблену багатьма рубрику в нашій газеті «Кримінальна хроніка», більше ніж достатньо. Тож спробуємо зрозуміти нашу молодь, яка все частіше об’єктами для різних цинічних форм свого самоствердження обирає пам’ятники.
Ось деякі повідомлення, які виходили в рубриці “Кримінальна хроніка” за останні чотири місяці.
СУД ЗАСУДИВ СТУДЕНТА УНІВЕРСИТЕТУ ДО 2,5 РОКУ УВ’ЯЗНЕННЯ УМОВНО ЗА НАРУГУ НАД ПАМ’ЯТНИКОМ ШЕВЧЕНКУ
Студент ЧНУ разом зі своїми товаришами з Вижницького району у стані алкогольного сп’яніння поглумився над пам’ятником Шевченку на Центральній площі. Спочатку зловмисник розкидав квіти і вінки біля монумента, а потім забрався на пам’ятник і справив малу нужду. Його товариші із захватом фотографували цей «подвиг» на мобільний телефон.
Суд визначив міру покарання за складом злочину (грубе порушення громадського порядку, вчинене з винятковим цинізмом).
СТУДЕНТ ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО
ЗАКЛАДУ ОСКВЕРНИВ У ПАРКУ БРАТСЬКУ МОГИЛУ
У парку імені Шевченка вандал осквернив Братську могилу генералів і офіцерів Радянської Армії, які загинули у Другій світовій війні, обливши його білою водоемульсійною фарбою. Так вчинив студент одного з чернівецьких вищих навчальних закладів. Він не є членом політичної чи громадської організації і хуліганський вчинок здійснив без політичного підґрунтя.
«НАВІЩО УКРАЇНУ ЗВІЛЬНЯЛИ ВІД НІМЦІВ, ЗАРАЗ БИ ЖИЛИ У НІМЕЧЧИНІ»
Навряд чи Тарас Шевченко міг передбачити 165 років тому, коли писав рядки: “…І мене в сім’ї великій, сім’ї вольній, новій не забудьте пом’янути незлим, тихим словом…”, в який саме спосіб його пом’яне студент із Вижниччини, котрий на втіху своїм друзям помочився на Центральній площі на кам’яні мешти Великого Кобзаря. Не менш дивним виглядає і останнє процитоване повідомлення з “Кримінальної хроніки”, що студент нашого «вишу» вирішив самоствердитись, обливши фарбою Братську могилу тих, хто звільняв Україну від фашистів. Нещодавно один молодий чоловік, який на відміну від цих студентів, вже має вищу освіту, сказав: «А навіщо Україну тоді звільняли від німців, зараз би жили в Німеччині». В інформації представника МВС сказано: «хуліганський вчинок здійснив без політичного підґрунтя». Ось це якраз і дивно, тобто ніякої ідеології в цьому не було – щось на кшталт розваги: облив, сфотографував, самоствердився. Проте легше за все засуджувати. Хотілось би іншого: спробувати зрозуміти, звідки цей показовий цинізм.
Один із культових послідовників ідеології цинізму Ніколо Макіавеллі, яким свого часу зачитувався Сталін, висловив свою життєву позицію крилатими висловами: “мета виправдовує засоби” та “політика і мораль несумісні”. Припускаю, що студент, який мочився на пам’ятник Тарасу Шевченкові, бачив, що перед кожними виборами, які в нашій країні відбуваються щорічно, навколо монумента Великому Кобзарю, як мухи на розлитий сироп, збираються політичні повії усіх мастей. Від їхніх наметів та недолугих, нещирих і часто вживаних слоганів нормальну людину просто нудить. Усі ці бізнесмени від політики будь-що намагаються засвідчити свою «українськість» перед народом, тому що, мабуть, відчувають, що в таке ніхто не вірить. Через це пам’ятник Тарасу Шевченку у свідомості тих, хто виріс в епоху тотальної брехні та культу брудної політики, можливо, асоціюється саме з цими наметами, де такі ж студенти за невелику надбавку до стипендії безкоштовно «торгують» псевдоідеями псевдополітиків, єдина мета яких, як показали 18 років незалежності, полягає в суто особистому збагаченні. Як в такій ситуації стосовно символів політичних маніпуляцій в молодої людини, яка дуже гостро відчуває фальш, не виникнути цинізму?
Якось у 1995 році став свідком бійки на Калинівському ринку між дітьми, які збирали порожні пляшки – тоді вони ще чогось були варті. Діти бились за свої маленькі сфери впливу, за свій шматок хліба. Не безпритульні, просто в їхніх сім’ях не вистачало грошей. Пам’ятаю, подумалось тоді: а ким ці діти виростуть, які цінності сформуються в їхній свідомості в ситуації, яку називають «людські джунглі», тобто, коли ти нікому не потрібен? Ось вони, діти 90-х, і виросли. І хтозна, може, хтось з цих студентів, які зараз глумились над пам’ятниками, тоді, у 95-у, бився за право першим піднімати з землі порожні пляшки?
Що взагалі вони бачили в своєму житті? Американське кіно, яке, згідно з нещодавньою статистикою, на 80% заповнює репертуар чернівецьких кінотеатрів. Це називається незалежністю, яку будували майже два десятки років? На чому виховуватись молоді, яка нічого, окрім Інтернету та телебачення не знає? Її кумири там, на екрані: Борис Апрель, який на всю країну не знає, хлопчик він чи дівчинка, Макс Барських, який у прямому ефірі ріже собі вени, Аліна Гросу, яка у свої тринадцять виводить перед телекамерами на собачому ремінці напівоголених чоловіків у намордниках. Чи, може, молодим та юним виховуватись на українських політичних шоу із російськими ведучими (лише в Україні, яка за рівнем життя посідає «почесне» місце поряд з африканськими країнами, люди можуть ЩОДНЯ дивитись політичні шоу на кшталт програми Савіка Шустера).
Педагоги, психологи, батьки в один голос говорять про проблеми в стосунках з дітьми покоління глобалізації та віртуальної культури. Більшість з цих дітей виховувалась без батька: час їхнього народження припав на період, коли чоловіки не могли прогодувати родини. Це ще один побічний ефект усіх тих змін. Психолог Поліна Гвердовська каже: «Цинізм – одна з найпоширеніших масок, за якою ховаються біль, смуток і втрачені надії. Можливо, надії заховані вже так глибоко, що цинік вже перестав здогадуватись про їхнє існування. Але саме акцентування свого нігілістичного погляду на світ говорить про те, що підсвідомо людина бореться з “романтиком” у собі. Бравада, гра в цинізм на нервах свого оточення – найчастіше своєрідний крик про допомогу. Абсолютний цинік – не хто інший як романтик, який розчарувався та все ще шукає острівець надії навколо себе. Таким чином, будь-який прояв цинізму – ознака слабкості. І найпростіше, що можна зробити в такому разі – бути, в кращому розумінні слова, уважним до такої людині. Дайте їй ще один шанс повірити в те, що світ може бути прекрасним, – і вона зміниться. І не в гірший бік, тому що гірше вже не може бути».
СПАЛЕНИЙ НА ВІЧНОМУ ВОГНІ
В продовження теми цинізму та наруги молоддю над пам’ятниками наведу резонансний випадок, який стався у наших сусідів, в Росії…
Вночі робітник заводу “Електрокабель” у провінційному містечку Володимирської області йшов додому. Побачив чотирьох хлопців, котрі пиячили на постаменті біля пам’ятника загиблим воїнам. До дому йому залишалося двісті метрів…
Мати вбитого потім запитувала слідчого: як таке могло трапитись? Той: “Нічого не було б, якби ваш син пройшов повз”. Однак він не пройшов…
Відомо, що його збили з ніг; він підвівся і побіг. Наздогнали, зняли взуття – берци. Мовою протоколу: “Продовжили побиття Денисова берцами Денисова”. Коли він знепритомнів, його за руки та за ноги поволокли назад до бронзової зірки, з якої палав Вічний вогонь… Чотирнадцятирічний Олексій Горячев допхав з усіма тіло до плити і пішов по потребі: мочився на той же пам’ятник, зайшовши за постамент. Дев’ятнадцятирічні Михайло Данилов, Микола Курагин і Олександр Андрєєв витягли жертву на бронзову зірку і сунули обличчям в сопло пальника – на полум’я. Один з них потім стрибав на спині цього чоловіка, який горів заживо.
У морзі батьки знайшли сина з табличкою: “Невідомий, спалений на Вічному вогні”. Від тіла залишилися ноги і сорок сантиметрів светра. Смерть настала від больового шоку.
Під час розслідування, депутат міської ради розказував, що якось також зробив зауваження юнакам, які біля Вічного вогню майже щодня пили алкоголь. Один з них глузував: «А я не просто на цій зірці стою, я глибоко усвідомлюю, яке це святе місце».
Пригадую розмову з актрисою Ольгою Сумською, яка в інтерв’ю нашій газеті несподівано дуже емоційно порушила тему цинізму: «Молоде покоління дебілів (соррі, інакше не назвеш) вже підросло, на жаль. Одна мозкова звивина – гральні автомати і все таке. Це покоління виросло, воно вже вийшло на вулиці. Це дуже страшно. Покоління, якому нічого не потрібно. В театр вони ніколи не прийдуть: їхній максимум – Comedy Club та «95-й квартал». Ось результат відсутності програми захисту моралі на телебаченні. Ще 5-10 років – і все. Кінець».
ВРАНЦІ БІЛЯ ПАМ’ЯТНИКА ЗНАХОДИМО ПРЕЗЕРВАТИВИ ТА ЖІНОЧІ ТРУСИКИ
Ставлення молоді до пам’ятників як до ідеологічних символів є певною мірою зрозумілим: це їхній підсвідомий протест проти будь-яких ідей, правил та норм, якими дорослі нерідко маніпулюють заради своєї користі (як це, приміром, відбувається під час передвиборчих кампаній). Проте характерним є і ставлення молодих до пам’ятників своїх кумирів. Певний час тому всі ЗМІ, що спеціалізуються на темі шоу-бізнесу, поширили інформацію про те, що на могилі співака Ігоря Соріна – соліста групи “Іванушки”, який викинувся з вікна своєї квартири, цитую: «перекинули пам’ятник, зім’яли квіти і, що особливо цинічно, обмазали граніт фекаліями». Взагалі ділянку, на якій похований Сорін, працівники цвинтаря вважають місцем неблагополучним. Один із них в інтерв’ю розповідав: «Малолітні дівчата приходять на могилу щодня, як на роботу. Постоять мовчки, поплачуть, поставлять до пам’ятника акуратні конвертики з листами та віршами: “Приїжджати до тебе я буду. Я приїду, посиджу, посумую…” Але це мирні. Іноді ж ночами на кладовищі трапляються своєрідні шабаші. Цвинтарну тишу роздирає пісенька “Тополиний пух”, біля могили під музику танцюють підлітки. А вранці поряд із пам’ятником ми знаходимо презервативи і жіночі трусики…”
СПАДОК
Цинізм (від лат. cynis – тлін) – поведінка або особистісна позиція, що виражають усвідомлену або демонстративну зневагу до певних моральних традицій і етичних ритуалів, котрі заважають або є надлишковими для вирішення практичних завдань. Світогляд, що заперечує певні мотиви поведінки (жаль, жалість, сором, співчуття й ін.) як невідповідні особистому інтересу.
Заради об’єктивності треба визнати, що молоді люди, народжені в 90-х, перебувають у постійному стресі: впевненості в майбутньому в них ніколи не було. Вони живуть в країні, яка за рівнем корупції вже два десятки років перебуває у світовій групі “лідерів”, в країні, де, як це ще вчора було, Президент не розмовляє з прем’єром, де народні депутати полюють на людей, а судді “колядують” на мільйони доларів. Вони живуть у світі, де в будь-який момент може відбутися все що завгодно. Їм у спадок від світових та українських політичних гравців дісталися непросте життя та обмаль того, що у педагогів називається позитивним прикладом. Чи не тому показовий цинізм молоді є захистом від суспільства, просякнутого фальшю та істеричним бажанням досягнути своєї мети за принципом Макіавеллі – в будь-який спосіб…
Олег ТОКАРЧУК
