Незвично якось звучить, чи не так? Тільки-но відлунали помпезні фанфари на численних святкових заходах в столиці
і на місцях на честь відзначення 60-ї річниці від дня його народження, звитяжна праця видатного українського композитора удостоєна указом Президента (посмертно) високого звання Героя України.
І на тобі, невідомий Володимир
Івасюк!!!
Саме так, невідомим, а часто і просто призабутим сторінкам творчості Володимира Івасюка присвячена наша бесіда з науковим працівником Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка Ю. Мусієнком.
– Пане Юрію, як так могло статися, що залишилися невідомими цілі сторінки творчості геніального композитора?
– На жаль, у нього була згубна звичка не залишати у себе тексти і ноти написаних у часи творчого натхнення творів. Це добре, що його колишня одногрупниця по медичному інституту зберегла подарований їй на лекції нотний запис легендарної “Червоної рути”. А скільки не зберегли?
А сам він щедро роздавав їх музикантам, співакам, просто дарував близьким йому людям. Хтозна, скільки є таких безцінних музичних автографів, розвезених з часом по багатьох республіках колишнього Радянського Союзу та країнах дальнього зарубіжжя.
Свого часу батько композитора Михайло Григорович Івасюк записав у щоденник одну цікаву розмову з сином: “Ти, сину, зробив дуже багато. Закінчив медичний інститут, написав багатенько вокальних творів. І це прекрасно! Однак добре ім’я тобі принесли якісь тридцять пісень. Решти твої шанувальники не знають…”. Володимир відповів: “Решта залишиться для майбутнього, якщо воно в мене є”. У віці 30 років його майбутнє обірвалося. Але навіть відома творча спадщина композитора вражає: 108 пісень, понад 50 інструментальних творів, вправи під час навчання у Львівській державній консерваторії імені М. Лисенка, численні обробки українських народних пісень, твори для окремих музичних інструментів, для камерного оркестру. Це відомі, а скільки залишилося невідомих?
За життя композитор підготував до друку тільки одну збірку своїх пісень, в якій було лише 9 творів. І це в той час, коли широко відомими і популярними по всьому Радянському Союзу вже було кілька десятків написаних ним пісенних шедеврів.
Збірка побачила світ 1977 року у київському видавництві “Музична Україна” і відразу стала раритетною для музикантів і численних шанувальників його творчості.
Тож після трагічної загибелі сина батько почав готувати видання нової збірки, значно більшої за обсягом. В архіві нашого музею зберігаються його листи про це до редакторів музичних видань, музикантів, з якими співпрацював Володимир.
У підсумку книга під назвою “Пісні Володимира Івасюка” побачила світ у тому ж таки київському видавництві в 1983 році, ще 13 пісень у збірці “Моя пісня” видавництво надрукувало у 1988 році.
Саме ці збірники і книга стали основою подальших перевидань. Деякі пісні з них у різні роки включали разом з піснями інших українських естрадних композиторів в тематичні збірники, видані як столичними, так і обласними видавництвами. Саме надруковані у збірках пісні Володимира Івасюка по сей день включають у свій репертуар професійні і самодіяльні виконавці.
Але надруковано в збірниках менше половини написаних пісень. На превеликий жаль, повного видання пісенної спадщини композитора нема по сьогодні. Навіть під час підготовки до ювілею композитора, жодне обласне, регіональне чи столичне видавництво не спромоглося провести цю вкрай необхідну роботу. З невідомих причин це актуальне питання залишилося поза увагою обласних і столичних чиновників від культури.
– Недоробка очевидна, а яка доля у справі видання спіткала його інструментальні твори і симфонічну музику?
– Інструментальним творам в цьому сенсі пощастило більше. У 2006 році в одному з видавництв міста Дрогобич були видані фортепіанні та камерно-інструментальні твори композитора. Сам він за життя доволі самокритично ставився до них, вважаючи їх “учнівськими роботами” під час навчання в консерваторії.
Це він так вважав, а десь у середині 70-х років минулого століття музична редакція Львівського обласного державного телебачення записала цілий концерт інструментальних творів Володимира Івасюка, який по сьогодні надає уявлення слухачам і мистецтвознавцям про те, яку музику він створював, в якому напрямку розвивалась його творчість як композитора, які інтереси і теми захоплювали його в останні роки життя.
Знову ж таки, жаль, але сам композитор за життя не встиг підготувати і видати збірника своїх консерваторських творів. Це стосується тих, які відомі. А ще ж був квартет, який чули деякі музиканти; вже повністю завершена пісня на вірші Василя Мартинова “Бережіть людину”, матеріали дипломної роботи в консерваторії – кантата “Чуття єдиної родини” на вірші П. Тичини та М. Рильського; увертюра до фольк-рок-опери “Дарина”, яку слухав батько Михайло Григорович. Усі ці твори не збереглись, їх не знайдено по сьогодні.
– То може, вже доста замовчувати це так і невирішене за останні 30 років питання? І, нарешті, у столичному чи обласному видавництві, з допомогою держави забезпечивши необхідний рівень фінансування, видати повне зібрання творів нашого видатного земляка – буковинця, Героя України Володимира Івасюка, віддавши таким чином належну шану його творчості?
– Цілком погоджуюсь із вами. Це буде найкращою даниною пам’яті композитора, свідченням нашої любові до тієї чудової музики, яку він подарував нам за своє коротке земне життя. Адже твори його вже давно стали тим живильним для всіх нас, кришталево-чистим джерелом, з якого ми і майбутні покоління ще довго черпатимемо доброту, почуття прекрасного, очищатися духовно і насолоджуватися незвичайною свіжістю його музичної і поетичної мови.
Інтерв’ю провів Григорій ЗАСЛАВЕЦЬ
